«Космос» у підвалах КПІ

sputnikМи захоплюємось іншими країнами, цінуємо іноземне й соромимось свого. Нарікаємо на марне навчання й прагнемо вступити до іноземних університетів. А все тому, що в них — життя, у них — науковий прогрес й новітня база для навчання. А що в нас? У нас у КПІ в підвальному приміщенні ТЕФу розташовується лабораторія теплових труб, спеціалісти якої разом зі студентами КПІ розробляють наносупутник. Неочікувано? Ще б пак! Таке тільки з нами, українцями, може трапитись: прямо під носом твориться прогресивна наука, однак чи багато з нас про це знає?

Чому в КПІ проводять розробки космічного характеру, ще й на базі ТЕФу? Справа в тому, що наразі більшість великих університетів світу, особливо європейських, широко практикують створення малогабаритних космічних апаратів. Цей процес потребує небагато часу й за умов фінансування цілком підсилу університетам. Такі розробки розраховані на студентів та спеціалістів і допомагають здобути величезний досвід й підвищити фахові здібності.

Наносупутник  КПІ має вигляд невеличкого кубика розміром 100х100х113,5 мм,  що виконує основні функції  великого супутника. Це не дивує, адже радіоелектроніка стрімко розвивається, усе мінімізується в розмірах, не програючи за функціями. Наразі розробки знаходяться на завершальній стадії й найближчим часом планується зорганізувати запуск апарата.

Унікальність КПІшного наносупутника в тому, що усі його підсистеми були повністю розроблені фахівцями нашого університету. Усі європейські виші купують готові системи для створення наносупутників й просто збирають їх до купи. КПІ ж від самого початку поставив собі за мету самостійно розробити усі підсистеми. «Можна купити готові запчастини і просто зібрати, але це не зіграє ніякої ролі у виховуванні спеціаліста», — стверджує керівник групи розробок, к.т.н. Борис Михайлович Рассамакін.

Активна розробка космічного апарата нинішнього формату Cubesat (формат невеличкого кубика) розпочалась у 2009 році. Займаються нею студенти та викладачі ТЕФ, ФЕА, ФЕЛ, РТФ на базі лабораторії теплових труб. Спитаєте: «Чому саме там?». Просто остання створювалась у 1970–71 роках,  і багато робіт в ній проходило в рамках воєнної підготовки студентів, що була пов’язана з космічною діяльністю. Тому лабораторія доволі швидко набула великого досвіду в створенні елементів для космічної техніки.

Борис Михайлович зауважує, що в цілому важко знайти гарну команду, адже ці розробки — робота за сумісництвом. І у студентів, і у викладачів є своя основна зайнятість, а наносупутник «паяють» у вечірній час. Також команді повсякчас бракує студентів. Молоді люди просто не усвідомлюють, що від участі в розробках наносупутника вони отримають неоціненний досвід, адже виконання такої роботи потребує великої відповідальності й точності. До того ж, Україну поважають у світі як космічну державу, а відтак власна залученість студента до проекту наносупутника  відкриває йому дорогу до побудови успішної кар’єри в майбутньому.

Та, на жаль, кадри — це не єдина проблема, котра висить над розробниками наносупутника. У Європі подібні проекти фінансуються й усіляко підтримуються державою. Українські ж науковці замість того, аби займатись наукою, левову частку свого часу приділяють пошуку коштів. Так, саме пошуку, адже в нашій країні доводиться ще й пояснювати, наскільки актуальну й важливу для навчання та науки роботу провадять в КПІ!

У разі запуску наносупутника КПІ PolyITAN-1 він  зможе пробути на висоті 650….710  км кілька років. Наносупутник PolyITAN-1  по суті виконуватиме ті ж функції, що й великий супутник: орієнтуватиметься, керуватиметься з Землі й передаватиме дані по радіоканалам. Якщо перший запуск пройде успішно, у майбутньому до апарата буде додаватись модуль «корисного навантаження». Приміром, у швейцарців він представлений встановленою на борту  наносупутника камерою, таким чином вони робили фотографії поверхонь Землі.

Успішний запуск дасть можливості, по–перше, підвищити статус університету, адже КПІ  не просто зібрав, а повністю розробив наносупутник. По–друге, у майбутньому можна створити цілу програму, введену в навчальний план, з підготовки спеціалістів на базі цих розробок. Тобто студенти не слухатимуть в аудиторіях про те, як в теорії розробити ту чи іншу підсистему, а йтимуть до лабораторії й вчитимуться на практиці.

На останок хочеться побажати всім небайдужості: теперішнім розробникам — не втрачати інтерес до свого діла, а студентам — не гаяти часу, не втрачати можливості й долучатись до роботи, усвідомлюючи її корисність. Аби в КПІ стрімко й невпинно творилася прогресивна наука. Аби ми пишались своїм університетом. Аби пишались собою.

Автор: Анастасія Дрижак

 

Comments are closed.